Вона рухається, нічний ритм —
її кроки гримлять, наче біт.
Її обличчя сяє, мов зоря в путині.
Усередині мене — гуде магніт.
Вона — місяць, світиться в пітьмі.
Ангели падають — вона усюди.
Всесвіт кричить: «Це доля моя».
Вона навколо мене — завжди, як диво.
Її голос — шепіт дощу.
У моєму житті — голосний біт. Жар.
Моє серце — мов смертючий плин —
але в її погляді: весь мій удар.
Вона — місяць, світиться в пітьмі.
Ангели падають — вона усюди.
Всесвіт кричить: «Це доля моя».
Вона навколо мене — завжди, як диво.
Вона — ритм мого внутрішнього нерва.
Кожен її крок — новий вірш для мене.
Її краса ламає стіни, мов герб —
вона мій бумбокс, що грає невпинно.
Ніби з минулого —
стиль на піку. Дев’яності живуть у ній — безликі.
Вона тримає весь світ у маленькій руці.
Реальність стає яскравішою —
сильнішою.
Ташкент, грудень 2025