Душа сказала: «Осінь» —
і разом із нею прийшли дощі.
Всі люди стали злими,
а діти їхні мовчать.
Затих увесь світ, боїться.
Та раптом прийшов «Світанок» — і «Осінь» усміхнулась.
Похмурий горобець злетів на гілку
і згадав, як навесні був закоханий.
«Вона», побачивши горобця, заусміхалась,
і сльози щастя потекли рікою з очей.
Уже не буде осені спільної.
«Його сьогодні нема» — і ніколи не буде.
Він «покинув світ», її залишивши.5.09.2018, Запоріжжя